СКАЗ. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА

22.08.2017 12:55

Сказ (Rabies) – вірусна хвороба людини і тварин з виразними ознаками ураження центральної нервової системи та майже 100%-ю летальністю. Це невиліковна хвороба, яка передається скаженими тваринами.

Резервуар збудника у природі, насамперед, − дикі тварини, зокрема вовки, лисиці, шакали, деякі гризуни та ін. Зараження відбувається, як правило, внаслідок укусів хворими тваринами, які виділяють збудника з слиною. Найсприйнятливіші до сказу лисиці, єнотоподібні собаки, вовки, шакали, деякі гризуни, кішки. Менш чутливі люди, велика рогата худоба та свині.

Найбільшу небезпеку для людини та тварин становлять укуси, подряпання та обслинення не щеплених собак, кішок, а також лисиць, кажанів.

Низькі температури консервують вірус. При нагріванні до температури 50°С він інактивується за 1 год, при 60°С– за 5−10 хв, 70°С – моментально. У матеріалах, що гниють, вірус інактивується за 15 діб. Ультрафіолетові промені вбивають його за 5 – 10 хв.

Хвороба дуже поширена. Реєструється на всіх континентах, у більшості країн світу. Благополучними щодо сказу вважаються лише Австралія, Великобританія та Японія.

Діагноз на сказ ставлять з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак і результатів лабораторного дослідження.

Хвороба проявляється мінімум через 7 діб після покусання (обслинення, подряпання), оскільки збудник з місця проникнення рухається по нервовим волокнам до головного мозку досить повільно (за деякими даними — 1 см за годину). За цей час при кваліфікованому втручанні цілковито можливо запобігти захворюванню заражених сказом осіб чи тварин. Хвороба проявляється у термін до 3-х місяців після зараження, але інколи і через 2 роки, все залежить від відстані місця проникнення збудника до мозку, властивостей збудника.

Найбільш сталою ознакою сказу є зміна поведінки хворої тварини: вона стає чи надто обережною та лагідною (тиха форма сказу частіше буває у собак), чи надто сміливою та агресивною (буйна форма). У неї спостерігаються проблеми з ковтанням (не п´ють воду – «водо боязкість», створюють вигляд, що «подавилися» їжею; корови буряком, а собаки та кішки «кісточкою», спостерігається постійна слинотеча). У хворих тварин часто спотворюється апетит – вони заковтують неїстівні предмети.

У живої тварини встановити сказ неможливо. Хвору тварину не можна вбивати. Її потрібно ізолювати та наглядати за нею протягом 15 діб. Якщо тварина пала, то її необхідно доставити в державну ветеринарну установу, де проведуть відбір необхідного патматеріалу.

Лабораторна діагностика. У лабораторію направляють голову з двома шийними хребцями середніх тварин, головний мозок великих тварин. Доставляють свіжий труп дрібної тварини. Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять поза всякої чергою.

Патологічний матеріал супроводжують документом, що містить такі дані: назва та адреса відправника, вид тварини, прізвище та адреса власника тварини, прізвище та адреса людини, яка була в контакті, інформацію про вакцинацію тварини, анамнестичні та клініко-епізоотичні дані.

Вірусологічний відділ Дніпропетровської РегДЛВМ – єдине місце в Дніпропетровський області, де проводять діагностику сказу у тварин.

Реакція імунофлюоресценції (РІФ) – один з основних тестів діагностики сказу. Дозволяє за декілька годин встановити діагноз. Однак у РІФ не можна досліджувати матеріал від щеплених проти сказу тварин упродовж 3 міс, а також тканини, консервовані гліцерином, формаліном, спиртом і матеріалом, що гниє.

Зазвичай у діагностичній практиці використовують прямий метод імунофлюоресценції із застосуванням антирабічного флюоресціюючого імуноглобуліну. Із різних відділів мозку готують по 2 тонких мазки. Переглядають мазки в люмінесцентному мікроскопі, оцінюючі інтенсивність світіння комплексу антиген – антитіло.

Антиген вірусу сказу виявляється у вигляді яскравих жовто-зелених чи зелених, різної форми й розміру гранул у клітинах чи поза клітинами. Діагноз вважають установленим, якщо в кількох полях зору виявляють не менш як 10 типових гранул округлої й овальної форми з яскравим зеленим світінням або знаходять безліч найдрібніших точок світіння. Відсутність специфічного світіння вважають негативним результатом.

У контрольних препаратах із мозку здорової миші виявляють тьмяне сірувате чи слабке зеленувате світіння.

Біологічну пробу вважають найнадійнішим методом діагностики сказу (близько 98% вірогідності); метод має велике епізоотологічне значення. Недоліком методу є велика витрата часу на проведення проби й облік.

У процесі проведення біопроби слід враховувати також, що в мозку й слинних залозах лисиць, загиблих від сказу, виявлено речовину, яка інгібує інфекційність вірусу. Це не дає змоги в окремих випадках остаточно зробити висновок про наявність чи відсутність хвороби у тварин методом інтрацеребрального зараження мишей, але не перешкоджає індикації вірусного антигену в реакції імунофлюоресценції, яка для такого виду тварин, як лисиці, є найбільш чутливим методом.

Біопробу проводять на лабораторних білих мишах. Для біопроби беруть 6 – 10 мишей. Мишенят заражають інтрацеребрально, а дорослих мишей – підшкірно у верхню губу або кінчик носа.

 

Результат спостерігають впродовж 30 діб. Після інкубаційного періоду, що може тривати від 6 до 20, а частіше 10 – 14 діб, з’являються перші ознаки захворювання, нетипові для зараження нейротропним вірусом: млявість, скуйовдженість шерсті. Пізніше виявляються все типовіші ознаки для нейротропного захворювання: порушення координації рухів, своєрідна горбатість спини, розвиваються парез і параліч задніх, потім передніх кінцівок і – загибель. Однак тільки на підставі клінічних ознак, нехай навіть типових, ще не можна встановити діагноз. Необхідно досліджувати всіма викладеними методами головний мозок тварин, що загинули на 4 – 30-й день. Біопробу вважають позитивною, якщо в мазках із мозку заражених мишей виявляють антиген вірусу сказу в реакції імунофлюоресценції.

Негативний діагноз установлюють тільки після закінчення терміну біологічної проби, якщо специфічної загибелі мишей не спостерігалося, а результат реакції імунофлюоресценції негативний.

Сказ ─ головний зооноз, для якого стандартизовані методи лабораторної діагностики. Всі заходи з контролю сказу знаходяться під егідою ВООЗ та МЕБ. За їх рекомендаціями для рутинної діагностики сказу застосовують три методи: РІФ, метод біологічної проби та індикацію вірусу в культурі клітин з наступною РІФ.

При дослідженні матеріалів від тварин, які не мали контакту з людиною (діагностичний відстріл, знайдені трупи диких та безпритульних тварин) діагноз встановлюють за результатами ідентифікації антигену вірусу сказу методом РІФ.

За відсутності позитивної флюоресценції в тих випадках, коли досліджуються матеріали від тварин, які мали контакт з людиною, проводять біопробу на білих мишах або заражають культуру клітин.

Диференціальна діагностика. Діагностуючи сказ, слід виключити хворобу Ауєскі, нервову форму класичної чуми свиней, інфекційний енцефаломієліт та гострі отруєння.

В Дніпропетровській регіональній державній лабораторії ветеринарної медицини для діагностики сказу використовують всі зазначені методи.

Сказ – смертельно небезпечно. Своєчасно вакцинуйте домашніх тварин

https://dp.vkadri.com/video/9-channel-com-beshenstvo-smertelno-opasno-vovremia-pryvyvaite-domashnykh-gyvotnikh.html